Ревматизм - це системне захворювання сполучної тканини з аутоімунним механізмом розвитку, з переважною локалізацією в оболонках серця та суглобів, що розвивається після перенесеної стрептококової інфекції у схильних до нього осіб у віці 7-15 років. Жінки хворіють частіше, ніж чоловіки. Успіх у лікуванні ревматизму та попередженні вад серця визначається раннім розпізнаванням хвороби, своєчасністю та адекватністю індивідуалізованої терапії. Згідно з доповіддю дослідницької групи ВООЗ ”Ревматизм та ревматична хвороба серця” (1989), усім хворим на гостру ревматичну лихоманку показана госпіталізація для підтвердження діагнозу, підбору початкового лікування та ознайомлення хворого із суттю недуги.

Етіологія. Результати епідеміологічних даних, клінічних спостережень, мікробіологічних, імунологічних та експериментальних досліджень переконливо свідчать про зв’язок стрептококової інфекції (стрептококів серологічної групи А) з ревматизмом. Підтвердження стрептококової етіології ревматизму: перша атака ревматизму виникає після стрептококової інфекції (ангіна, фарингіт); збільшення захворюваності на ревматизм підчас спалахів ГРВІ, що спричинена b-гемолітичним стрептококом групи А, підвищення титрів протистрептококових антитіл (АСЛ, АСГ, АСК). Певне значення в етіології ревматизму надається L-формам стрептококів. З крові хворих на ревматизм виділено культуру L-форм стрептокока та отримано антиген, до якого у більшості хворих є антитіла. Стрептококова етіологія ревматизму характерна для “класичних” його форм, що мають гострий перебіг, із втягненням у процес суглобів. Є припущення про алергічну природу (поза зв’язком зі стрептококом або іншими інфекційними антигенами), а також інфекційно-токсичне або вірусне походження ревматизму.

Важливу роль у розвитку хвороби відіграє індивідуальна чутливість до стрептококової інфекції, що пов’язано з генетичними змінами в гуморальному та клітинному імунітеті.  Певна роль відводиться також спадковому чиннику. У деяких сім’ях захворюваність на ревматизм у 2-3 рази вища, ніж у популяції. 

Розрізняють гостру та хронічну ревматичну лихоманку.

Фази активності: активна та неактивна.

За перебігом: гострий, підгострий, затяжний, безперервно рецидивуючий, латентний.

У розвитку ревматичного процесу виділяють 3 періоди:

I– від 1 до 3 тижнів, характеризується безсимптомним перебігом або незначним нездужанням, артралгією. Можуть бути носові кровотечі, блідість шкіри, субфебрильна температура тіла, збільшення ШОЕ і титрів протистрептококових антитіл (АСЛ-0, АСГ, АСК), зміни ЕКГ. Це - доклінічна стадія хвороби. У цей період настає імунологічна перебудова організму після перенесеної стрептококової інфекції;У розвитку ревматичного процесу виділяють 3 періоди:

II – характеризується формуванням хвороби і проявляється поліартритом або артралгіями, кардитом або ураженням інших органів і систем. У цей період спостерігаються зміни лабораторних, біохімічних, імунологічних показників, мукоїдне набрякання або фібриноїдні порушення. За своєчасної діагностики і відповідного лікування хворий може повністю одужати (якщо встановлено діагноз у перші сім діб від початку захворювання);

III – період різноманітних клінічних проявів поворотного ревматизму з латентними і безперервно-рецидивуючими формами захворювання.